«Темні місця» в «Слові о полку Ігоревім»

Віталій СКЛЯРЕНКО
Київ — 2003

ЗМІСТ
Вступ

«Темні місця» в «Слово о полку Ігоревім»

1. «Растѣкашется мыслію по древу»
2. «Иже истягну умь крЂпостію своею, и поостри сердца своего мужествомъ»
3. «Спала Князю умь похоти»
4. «Рища въ тропу Трояню чресъ поля на горы»
5. «Свистъ звѣринъ въ стазби»
6. «Влъци грозу въсрожатъ по яругамъ»
7. «Заря свѣтъ запала»
8. «Ту ся саблямъ потручяти о шеломы Половецкыя».
9. «Кая раны дорога, братіє»
10. «И на канину зелену паполому постла»
11. «Погибашеть жизнь Даждь-Божа внука»
12. «Убуди жирня времена»
13. «За нимъ кликну Карна и Жля, поскочи по Руской земли»
14. «Смагу (людемъ) мычючи в пламянѣ розЂ»
15. «Уже лжу убуди…»
16. «Иже погрузи жиръ во днѣ Каялы»
17. «Уже дьскы безъ кнѣса в моемъ теремѣ златовръсѣмъ»
18. «Босуви врани»
19. «Бѣша дебрь Кисаню, и не сошлю къ синему морю»
20. Відповідь бояр Святославу («Темно бо бѣ въ г день», «Се бо Готскія красныя дѣвы въспѣша на брезѣ синему морю»)
21. «Уже снесеся хула на хвалу; уже тресну нужда на волю»
22. «Коли соколъ въ мытехъ бываетъ»
23. «На ниче ся годины обратиша»
24. «Живыми шереширы стрѣляти»
25. «Не ваю ли злачеными шеломы по крови плаваша?»
26. «Меча времены чрезъ облаки»
27. «Храбрая мысль носить васъ умъ на дѣло»
28. «Суть бо у ваю желѣзныи папорзи подъ шеломы латинскими»
29. «Хинова»
30. «Не худа гнЂзда шестокрилци»
31. «И схоти ю на кровать, и рекъ»
32. «Которое бо бЂше насиліє отъ земли Половецкыи!»
33. «Тъй клюками подпръся о кони»
34. «Обѣсися синѣ мьгле»
35. «Утръ же воззни стрикусы»
36. «Ни хытру, ни горазду, ни птицю горазду, суда Божіа не минути»
37. «Нъ рози нося имъ хоботы пашутъ»
38. «И скочи съ него босымъ влъкомъ»
39. «Пожръши чужи ручьи, и стругы ростре на кусту?»
40. «Полозію ползоша только»
41. «Рекъ Боянъ и ходы на Святьславля…»

Фрагменти текстів Бояна в «Слові о полку Ігоревім»
Замість висновків
Запропоновані нами прочитання і осмислення «темних місць» у «Слові о полку Ігоревім»
Умовні скорочення
Основні бібліографічні скорочення
Скорочення назв мов, граматичних термінів та ін.
Додаток
Слово про похід Ігорів, Ігоря, сина Святославового, внука Олегового

ВСТУП

Пройшло 200 років від першого видання найславетнішої пам’ятки давньоруської літератури «Слово о полку Ігоревім» (далі — «Слово»), досягнуто значних успіхів у дослідженні цього шедевру, але до повного розуміння «Слова» ще далеко. І насамперед тому, що дуже багато так званих «темних місць» у «Слові» досі не розгадано. Довгий час «темні місця» в «Слові» досліджували переважно літературознавці та історики. Однак немає сумніву в тому, що тлумачення «темних місць» у «Слові» — справа передусім лінгвістів, причому лінгвістів-етимологів. В. Е. Орел з цього приводу пише: «тлумачення «темних місць» — робота, яка безумовно входить у компетенцію етимології, — виявилося передовіреним представникам інших філологічних (і навіть нефілологічних) спеціальностей!» 1.

Мета нашого дослідження — висвітлити «темні місця» в «Слові», які досі ще не розгадані або пояснені, на наш погляд, неправильно, а також внести відповідні виправлення в текст «Слова» і в переклад. У цій праці розглянуто 41 «темне місце». Оскільки така велика кількість «темних місць» по-новому прочитана й осмислена, виникла потреба в новому перекладі «Слова». Здіснений нами переклад подано в дослідженні як додаток.

Досліджувати «темні місця» в «Слові» ми розпочали після завершення укладання «Етимологічного словника української мови» в 7-ми томах 2 (праці колективної, до якої нами написано понад 2,5 тисячі етимологічних статей) і завершення написання книги «Праслов’янська акцентологія» 3, що припало на літо 1997 року. Слід сказати, що розгадування «темних місць» у «Слові» принесло нам величезне задоволення і насолоду.

«Слово» називають перлиною давньоруської літератури, і ми сподіваємося, що запропоновані нами прочитання «темних місць» у «Слові» дозволять цій перлині засяяти ще яскравіше.

1. «Растѣкашется мыслію по древу»

Одним з «темних місць» у «Слові» є словосполучення «растѣкашется мыслію по древу», яке виступає складовою частиною речення «Боянь бо вѣщіи, аще кому хотяше пѣснь творити, то растѣкашется мыслію по древу, сѣрымъ вълкомъ по земли, шизымъ орломъ подъ облакы». Цілий ряд дослідників вбачає тут порушення паралелізму: по землі — вовк, під хмарами — орел, по дереву — мысль, а мав би бути названий якийсь звірок, що швидко бігає по дереву. На таку невідповідність першим вказав М. О. Полевой 4. Згодом дослідники, що розглядають слово мыслію у згаданому словосполученні як описку, запропонували замість мыслію кон’єктуру мысью, розуміючи під цією назвою білку (М. П. Карелкін, В. Ф. Міллер, В. М. Перетц, І. П. Єрьомін, В. В. Мавродін, О. К. Югов, Л. В. Соколова), летючу білку (Є. В. Барсов, І. О. Новиков), лісову мишу, точніше лісову соню (М. М. Єгоров). Однак, як зазначає М. В. Шарлемань, лісова соня не бігає, а досить повільно повзає по корі і гілках дерев, через що дієслово растЂкашется до соні ніяк не підходить. «Соня, як і раніше запропоновані білка та летюча білка, — підсумовує вчений, — є невдалими кон’єктурами» 5, з чим можна повністю погодитися.

На наш погляд, мають рацію ті дослідники, які вважають, що словосполучення «растѣкашется мыслію по древу» не можна відривати від словосполучення «скача… по мыслену древу»: «О Бояне, соловію стараго времени! абы ты сіа плъкы ущекоталъ, скача, славію, по мыслену древу, летая умомъ подъ облакы». На неправомірність такого відриву, а значить і на відсутність потреби у заміні мыслію словом мысію вказував ще О. М. Веселовський 6.

Дослідники, які відхиляють названу кон’єктуру, по-різному трактують «мыслено древо», вбачаючи у ньому: міфічне дерево, яке росло в царстві богів, на небозводі, гілками вниз (А. М. Майков); дерево життя — життя людського роду (П. П. В’яземський); уявне фантастичне дерево (О. О. Потебня); дерево мислі, мудрості (О. М. Веселовський, Є. В. Барсов, Д. В. Айналов); дерево не реальне, уявне, яким є родовідне дерево (І. М. Жданов); дерево пізнання (В. І. Стеллецький, Б. М. Гаспаров); дерево поезії, пісень (В. Ф. Ржига); гуслі (М. Г. Халанський, М. К. Грунський, М. О. Мещерський); лютню (М. В. Шарлемань); книгу (Г. Ф. Карпунін). На користь значення «гуслі» наводиться той факт, що в англо-саксонській поезії арфа називається деревом веселощів (gomenvudu) 7. Гуслі дійсно можна назвати деревом веселощів, але залишається незрозумілим, чому вони — дерево мислі?

Немає сумніву в тому, що в поемі «мыслено древо» і «древо» пов’язані з процесом поетичної творчості 8, зі складанням Бояном тексту пісень. Наводяться навіть рядки, які він склав би про похід Ігоря. У зв’язку з цим ми вважаємо, що вираз «мыслено древо» означає «дощечка, на якій пишеться якийсь текст». Як відомо, на дощечках писали в античну епоху 9. Давнім слов’янам дерево також служило матеріалом для письма: записи робилися на бересті, на дощечках. Нещодавно (13 липня 2000 р.) в Новгороді були знайдені три покриті воском дощечки з нанесеним на них текстом. Дощечки складені у вигляді книжки (дві зовнішні дощечки містять написи лише з одного боку — внутрішнього, а внутрішня дощечка — з обох боків). Шар, під яким знайдено книгу, фахівці датують третім десятиліттям XI ст.10 Слід також сказати, що археологи знайшли і описали давні знаряддя для писання на бересті або на покритих воском дощечках, які отримали назву «писала» і які, безперечно, свідчать про давню традицію писання не лише на пергаменті, а й на бересті і на покритих воском дощечках. У давньоруській мові камінь, на якому висічено священний текст (скрижаль), мав назву мысленый каменъ (це словосполучення стало навіть церковним фразеологізмом) 11, а тому й дерево (дощечка), на якому написано або пишеться якийсь текст, могло бути названим мыслено древо.

Коли Боян хотів комусь пісню скласти (творити), він розливався думкою по дереву, тобто викладав свої думки на дощечці. Згодом поети розливалися думками вже на папері. У цьому плані Шевченкове «Думи мої, думи мої… Нащо стали на папері сумними рядами?..» дуже близьке до «растѣкашется мыслію по древу». Звертаючись до соловейка старого часу Бояна, який творив у другій половині XI — початку XII ст., автор «Слова» зазначає, як би той оспівав походи Ігоря, скачучи (він же соловейко!) по дощечці для письма («по мыслену древу»), літаючи розумом попід хмарами.

Отже, якщо під виразом «мыслено древо» розуміти дощечку, на якій пишеться якийсь текст, то обидва словосполучення — «растѣкашется мыслію по древу» і «скача… по мыслену древу» стають ясними і логічно вмотивованими.

2. «Иже истягну умь крЂпостію своею, и поостри сердца своего мужествомъ»

У наведених двох фразах «Слова» найбільші труднощі викликає слово истягну. Серед великої кількості осмислень цього слова виділимо його переклад як «затягнув, підперезав» (Я. О. Пожарський, Д. М. Лубенський, В. Ф. Міллер, О. О. Потебня, Є. В. Барсов, В. О. Яковлєв, В. М. Перетц, М. К. Грунський, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, І. О. Новиков, Д. С. Лихачов), зумовлений у більшості випадків зближенням аналізованої фрази із фразою апостола Петра в першому соборному посланні: «препоясавше чресла помышленія вашего», причому половина з наведених дослідників истягну читає як u стягну (Д. М. Лубенський, В. Ф. Міллер, О. О. Потебня, Є. В. Барсов, В. О. Яковлєв, В. М. Перетц).

Труднощі існують і в розумінні другої фрази («и поостри сердца своего мужествомъ»), оскільки не зовсім ясно, що погострив Ігор — серце чи розум. Якщо брати до уваги тільки розуміння другої фрази, то всіх дослідників можна поділити на дві групи: тих, хто вважає, що Ігор погострив серце своє (мужністю), і тих, хто думає, що Ігор погострив розум (серця свого мужністю). Дослідники першої групи обидві аналізовані фрази перекладають: «Цей Ігор, напруживши розум свій міцністю, погостривши серце своє мужністю…» [* Тут і далі переклад з російської мови на українську наш (перекладається лише проза, поезія не перекладається).] (перші видавці «Слова»), «який підперезав розум міцністю, вигострив серце своє мужністю» (Я. О. Пожарський), «який спрямував усі свої думки на подвиг цей і погострив серце своє мужністю» (М. Ф. Грамматін), «який увійшов у досконалий смисл, укріпив серце мужністю» (Ф. І. Буслаєв), «який розширив розум міцністю сил, вигостривши мужністю серце» (О. Ф. Вельтман), «що скріпив ум силою своєю і погострив серце своє завзяттям» (О. М. Огоновський), «який, напруживши розум міцністю своєю, нагостривши серце своє мужністю…» (Д. І. Прозоровський), «що ум скріпив своєю силою і серце мужеством-завзяттям погострив» (О. О. Партицький), «І розум підперезав він міцністю своєю і серце своє вигострив він мужністю» (Є. В. Барсов), «який підперезав розум свій міцністю, погострив серце своє мужністю» (В. О. Яковлєв), «який затягнув розум твердістю своєю і погострив серце своє мужністю» (А. В. Лонгінов), «что опоясал ум / крепостию / и изострил серце свое / мужеством» (І. О. Новиков), «який підперезав розум міцністю своєю [підпорядкував свої думки своїй «міцності» — мужності, хоробрості] і погострив серце своє мужністю» (Д. С. Лихачов), «який своєю міццю коваля викував рішення і мужністю вигострив своє серце» (І. Д. Тіунов), «який напружив розум міцністю своєю і вигострив серце своє мужністю» (M. K. Гудзій), «який випробував розум своєю міцністю і вигострив своє серце мужністю» (Р. О. Якобсон), «який напружив розум волею своєю і вигострив серце своє мужністю» (В. І. Стеллецький), «що вгамував розум упертістю своєю і заохотив серце своє мужністю» (В. В. Німчук).

Дослідники другої групи аналізовані фрази перекладають так: «який здобув розум своєю силою, погострив його мужністю серця» (М. О. Максимович), «який підперезав розум міцністю своєю, вигострив серця свого доблестю» (Д. М. Лубенський), «який укріпив свій розум, вигострив його мужністю свого серця» (Я.Малашев), «який напружив розум у всю свою міцність і погострив (розум свій) мужністю серця свого» (Й. П. В’яземський), «що підперезав розум міццю своєю і нагострив (його) мужністю свого серця» (M. K. Грунський), «який стягнув розум міцністю своєю і вигострив серця свого мужністю» (С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига), «який збудив розум міцністю своєю і погострив (його) мужністю свого серця» (О. С. Орлов), «що відвагою загартував себе, загострив серця свого мужністю» (І. П. Єрьомін), «який приборкав розум своєю доблестю і погострив серця свого мужністю» (О. В. Творогов), «який викував розум твердістю своєю і нагострив його мужністю свого серця» (М. О. Мещерський), «що відточив намір силою своєю і вигострив серця свойого мужністю» (Л. Є. Махновець), «який укріпив дух волею своєю і погострив його мужністю серця» (Л. О. Дмитрієв).

Ми згодні з І. Д. Тіуновим, що в аналізованих фразах наявний образ із ковальської справи. «Потовщене, притуплене від довгого вживання лезо стального знаряддя (сокири, коси) коваль розігріває на вогні і виковує тонше — відтягує (суч. технічний термін), витягує, а потім відточує на бруску» 12.

Проте ми не згодні з перекладом аналізованих фраз І. Д. Тіуновим («який своєю міццю коваля викував рішення і мужністю вигострив своє серце»), з якого випливає, що відтягують одне, а гострять інше. Гострять завжди те, що відтягують, для того його й відтягують, щоб погострити. Отже, Ігор погострив розум, а не серце. Звичайно, щоб відтягнути щось притуплене, треба вдаряти по ньому чимось твердим і важким, тому крЂпостію слід перекласти «твердістю», а не «мужністю» чи «міцністю», тим більше що друс. крЂпость означає «твердість». Переклад аналізованих фраз пропонується такий (ніяких змін у текст ми не вносимо): «який відтягнув розум (ум) твердістю своєю і погострив (його) серця свого мужністю».

3. «Cпала Князю умь похоти»

У наведеній фразі «Слова» найбільше суперечок викликає слово спала, хоча певні труднощі існують і в осмисленні похоти, яке іноді читається по хоти або виправляється на інше слово. Значна частина дослідників розглядає спала як форму минулого часу від дієслова спасти «прийти (в голову)», пов’язаного з падати (перші видавці «Слова», Я. О. Пожарський, М. О. Максимович, Д. М. Лубенський, П. П. В’яземський, О. М. Огоновський, Д. І. Прозоровський, М. К. Грунський, І. О. Новиков, М. К. Гудзій, І. П. Єрьомін, В. Ф. Соболевський, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв). Уся фраза перекладається: «Прийшло князю на думку» (перші видавці «Слова»), «Спало князю на думку сильне бажання» (Я. О. Пожарський), «запала в ум князю охота» (М. О. Максимович), «Залягла в душі князя дума про похід» (Д. М. Лубенський), «згадав князь про жону свою» (П. П. В’яземський), «Зайняла ум князеві охота» (О. М. Огоновський), «Охопило ум князя захоплення» (Д. І. Прозоровський), «Спало князеві на думку бажання» (М. К. Грунський), «И вспала охота / князю на ум» (І. О. Новиков), «Охопило ум князя бажання» (M. K. Гудзій), «Запала князю дума» (І. П. Єрьомін), «Запала князю в ум бажана мрія» (В. Ф. Соболевський), «Спала князю на ум охота» (Л. Є. Махновець), «Пристрасть князю ум охопила» (О. В. Творогов, Л. О. Дмитрієв). Слово спала М. Ф. Грамматін виправляє на спали, узгоджуючи його з похоти («Спало князю на ум бажання»), М. С. Тихонравов, Г. А. Ільїнський, О. С. Орлов і Д. С. Лихачов — на спалъ, узгоджуючи з умь («Рушився в князя розум під його пристрасним бажанням» — Г. А. Ільїнський із зміною похоти в под хотию, «Схилився в князя ум до пристрасного бажання» — О. С. Орлов, «Схилився в князя ум [думка] перед пристрасним бажанням» — Д. С. Лихачов). В. Ф. Міллер спала замінює на вспала або впала («жага оволоділа умом князя»), О. О. Потебня — на успала («прийшла князю охота»). Ряд дослідників виправляє похоти на похоть (В. Ф. Міллер, О. О. Потебня, Ф. Є. Корш, С. К. Шамбінаго — 1912, І. П. Єрьомін, В. І. Стеллецький). Іноді дослідники перед іменником умь вставляють у текст прийменник у (В. Ф. Міллер, О. О. Потебня).

Частина дослідників вважає спала аористом від дієслова съпалати «спалити» (А. В. Лонгінов, В. М. Перетц, Р. О. Якобсон, В. І. Стеллецький, В. П. Адріанова-Перетц, О. К. Югов, М. О. Мещерський, Е. Я. Гребньова) і пропонує такий переклад усієї фрази: «опалила князю ум за жагою (славою)» (А. В. Лонгінов), «запалила князеві пристрасть уяву» або «запалала в князя думка про кохану» (В. М. Перетц), «Згорав у князя розум у палкому бажанні» (Р. О. Якобсон), «Розпалило ум князя бажання» (В. І. Стеллецький), «похіть спалила князю ум» (В. П. Адріанова-Перетц), «Спалила князю душу жажда» (О. К. Югов), «Розпалило князю ум бажання» (М. О. Мещерський), «Спалювало Князю ум (думками, тривогою) за жоною» (Е. Я. Гребньова). О. І. Соболевський спала замінює на въспала («спалахнув у князя розум, розпалилася уява»).

На думку деяких дослідників, слово спала у фразі «спала Князю умь похоти» є іменником (О. Ф. Вельтман, О. О. Гонсіоровський, Є. В. Барсов, В. О. Яковлєв, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, М. М. Дилевський). О. Ф. Вельтман спала виправляє на опала «палкість, гарячність, гнів», похоти — на похыти («Запальність князя ум захопила»). О. О. Гонсіоровський замість спала читає слава, а замість похоти — похыти. Є. В. Барсов спала перекладає як «запальність, геройське завзяття», а похоти виправляє на похопи («У князя ум охопило геройське завзяття»). На думку В. О. Яковлєва, спала — «запал, охота, пристрасне бажання», а похоти — зіпсоване похыти («охота… затьмарила князю ум»). C. K. Шамбінаго та В. Ф. Ржига спала перекладають як «запал», а замість похоти читають полони («Запал князю ум полонив»). М. М. Дилевський для спала встановлює значення «сердечний, душевний жар, вогонь, полум’я, запал» (пор. ч. spala «пропасний вогонь»), а в похоти вбачає похити (похьтш) із значенням «оволодів, охопив, полонив» («запал князю ум полонив»).

Хоч більшість сучасних дослідників «Слова» вважає, що спала у «Слові» пов’язане з дієсловом палити, на наш погляд, мають рацію ті дослідники, які пов’язують спала з дієсловом пасти (падати). На користь такого прочитання спала свідчить цілий ряд фактів:

1. Вираз спасти на ум «прийти в голову» ще й досі вживається в українській літературній мові, хоч сприймається вже як застарілий, пор.: «Чогось мені спала на ум та гадюка, що я бачив в березі» (І. С. Нечуй-Левицький). Його витісняють вирази спасти на розум, спасти на думку (з іншим другим компонентом), які мають те саме значення, що й спасти на ум, пор.: «Я і сам додумався, і з стариками радився, так нікому така думка не спала на розум» (Г. Ф. Квітка-Основ’яненко), «І йому спало на думку, як і всякому спадає, хто повернеться в рідне місце: а чи давно?» (Марко Вовчок). Вираз снасть на ум «прийти в голову» засвідчують також билини: «Ему спала на ум да своя сторона, / Ёму спала на ум да отец-матушка» 13. Зважаючи на наведені факти, можна не сумніватися, що вираз съпасти на умъ «прийти в голову» мав місце в давньоруській мові. На відміну від виразу съпасти на умъ, існування в давньоруській мові дієслова съпалати є дуже проблематичним. Такого дієслова (з префіксом с-) немає в жодній із слов’янських мов.

2. Відсутність у «Слові» прийменника на у виразі спала… умь є цілком закономірним явищем для давнього часу 14. Знахідний безприйменниковий на позначення напрямку руху зустрічається не тільки в давньоруських пам’ятках, але й у староукраїнських 15.

3. Прочитання фрази «спала Князю умь похоти» як «прийшло князю в голову бажання» (скуштувати великого Дону) добре вписується у зміст твору. При прочитанні фрази «спала Князю умь похоти» як «спалило князю розум бажання» виходить, що похід 1185 р. затіяла людина із «спаленим» розумом, тобто безумець, а це не відповідає змісту твору, у якому похід Ігоря оспівується, а до самого Ігоря автор ставиться з великою симпатією, підкреслюючи, що він «истягну умь крЂпостію своєю». Звідси — намагання деяких дослідників, прихильників такого прочитання слова спала, уникнути буквального перекладу, пом’якшити переклад фрази («запалила князеві пристрасть уяву», «Розпалило ум князя бажання»), що є відступом від тексту.

4. Пов’язання спала в «Слові» з дієсловом пасти (падати) не вимагає додаткових кон’єктур. Кон’єктура та сама, яку пропонує цілий ряд дослідників: похоти виправляється на похоть. Написання в рукописі «Слова» літер ь та и було дуже подібним 16.

Таким чином, ми вважаємо, що вираз спала… умь у «Слові» повністю відповідає укр. спала на ум (спала на розум). Безприйменникова конструкція відбиває давніший стан. Фразу «спала князю умь похоть» слід перекласти «спало князю на ум бажання» або «прийшло князю в голову бажання». Оскільки бажання йдуть від серця або душі, а в голову приходять думки (пор.: «Лаврінові спала на ум думка, чи не покусала часом матері скажена собака» — І. С. Нечуй-Левицький), то буде точнішим слово похоть перекласти як «задум»: «прийшов князю в голову задум».

4. «Рища въ тропу Трояню чресъ поля на горы»

У «Слові» чотири рази зустрічається присвійний прикметник від Троянъ: «рища въ тропу Трояню чресъ поля на горы», «были вЂчи Трояни», «на землю Трояню», «на седьмомъ вЂцЂ Трояни». Існує дуже багато пояснень цього прикметника. Усі вони досить детально розглянуті у відповідних статтях M. C. Державша, А.Болдура і Л. В. Соколової 17.

Остання виділяє 5 напрямків у поясненні прикметника Троянь: історичний, міфологічний, абстрактний, компілятивний і негативний. Переважна більшість представників історичного напрямку виводить згаданий прикметник від імені римського імператора І — II ст. н.е. Траяна (М. М. Карамзін, М. Ф. Грамматін, М. О. Максимович, Є. Є. Голубинський, М. С. Державін, М. М. Тихомиров, Б. О. Рибаков, М. О. Баскаков та ін.). Ряд дослідників цього напрямку вважає, що Трояном названо в «Слові» руського князя, який мав трьох братів або трьох синів: Рюрика — старшого з трьох братівкнязів (А. С. Петрушевич — 1886, Г. П. Шторм), Святослава Ігоревича — батька трьох синів (Г. А. Ільїнський) та ін. Частина дослідників відносить ім’я Троянь не до одного з трьох братів або синів, а до всіх трьох братів чи синів: трьох руських князів-братів Кия, Щека і Хорива (М. І. Костомаров), трьох синів Ярослава Мудрого — Ізяслава, Святослава, Всеволода (А. В. Лонгінов, Б. Д. Греков, М. Д. Приселков, С. Г. Пушик) та ін.

До історичного напрямку відноситься також пов’язання прикметника троянь з назвою міста: з гомерівською Троєю (П. П. В’яземський, О. М. Веселовський, І. О. Новиков), з містечком Трояни недалеко від Бердянська, яке згадується арабським географом XII ст. Ідрісі під назвою Труя (Р. О. Якобсон, М.Шефтель), з містом Тмуторокань (О. Й. Пріцак), з Києвом, який нібито раніше називався Троєю (В. О. Шевчук).

Майже всі представники міфологічного напрямку вважають Трояна язичницьким божеством: якимсь давньоруським богом (Д. С. Лихачов), богом сонця (В. Г. Щурат, Я. Є. Боровський та ін.), богом місяця (Ю. М. Золотов), богом війни (О. О. Косоруков), богом зими (А.Болдур), богом пітьми, підземного царства (А. М. Майков) та ін.

Представники абстрактного напрямку сприймають Трояна як метафору давнини, поетичну прикрасу (В. О. Яковлєв).

Для представників компілятивного напрямку властиве поєднання двох напрямків (як правило, історичного і міфологічного) у трактуванні Трояна, під яким найчастіше розуміється обожнений римський імператор Траян (О. О. Потебня, М. П. Дашкевич, В. М. Перетц, М. М. Дилевський та ін.).

Представники негативного напрямку розглядають прикметник Трояни як хибне прочитання іншого слова: Бояни (М. С. Тихонравов, Я.Малашев, С. К. Шамбінаго — 1912, О. К. Югов), Краяни (О. Ф. Вельтман), Тр̃окъни, тобто Тмуторокани (О. О. Сулейменов).

Дослідники розглянутих напрямків однотипно трактують прикметник троянь в усіх чотирьох випадках. Проте ряд дослідників (О. М. Огоновський, О. О. Партицький, І. П. Єрьомін та ін.) по-різному пояснюють згаданий прикметник у різних фрагментах. Так, О. М. Огоновський під тропою Трояновою розуміє вал або дорогу римського імператора Траяна, а в трьох інших випадках ім’я Троянъ учений пов’язує з язичницьким божеством.

На наш погляд, в усіх чотирьох випадках під іменем Троянъ виступає в «Слові» язичницьке божество (міфологічний напрямок). Троян як язичницький бог засвідчується двома давніми пам’ятками писемності. Він згадується в «Ходінні Богородиці по муках» (список XII ст.): «То они все богы прозваша: солнце и мЂсяць, землю и воду, звЂри и гады… Трояна, Хърса, Велеса, Перуна на богы обратиша» 18. Привертає увагу, що тут Троян поставлений на перше місце. Бог Троян згадується також у пам’ятці «Слово і одкровення святих апостолів» (список XVI ст.): «мняще богы многы: Перуна и Хорса, Дыя и Трояна» 19.

Серед дослідників міфологічного напрямку найобґрунтованішою і найавторитетнішою вважається точка зору Д. С. Лихачова (в усіх чотирьох словосполученнях під Трояном він розуміє руського язичницького бога), а тому ми, перш ніж викласти своє прочитання кожного з чотирьох фрагментів, наводитимемо пояснення цього фрагменту Д. С. Лихачовим. Почнемо з першого фрагмента: «рища въ тропу Трояню чресъ поля на горы». На думку Д. С. Лихачова, наведене словосполучення означає, що Боян носиться по божественних путях 20. У ювілейному збірнику, присвяченому 800-річчю «Слова», учений уже дещо інакше перекладає згадане словосполучення: «переносячись уявою на великі відстані» 21. На наш погляд, «тропа Трояня» — це стежка, що веде до статуї бога Трояна, яка знаходилася на пагорбі чи на горі, а тому стежка до неї пролягла «чресъ поля на горы». Походи Ігоря Боян оспівав би, проносячись у думках цією стежкою, тобто линучи думкою до бога Трояна. Це значить, що бог Троян мав безпосередній стосунок до військових походів: очевидно, він був наділений функціями бога війни, як Радогост у Ретрі, Святовит в Арконі і Триглав у Щеціні.

Фрагмент другий: «были вЂчи Трояни». Д. С. Лихачов під віками Трояновими розуміє віки бога Трояна, язичницькі часи 22, з чим ми повністю погоджуємося. Зазначимо лише, що наведена в творі періодизація історії Русі («Были вЂчи Трояни, минула лЂта Ярославля, были плъци Олговы, Ольга Святьславличя»), на наш погляд, не є періодизацією автора «Слова»; тут названі ті періоди руської історії, які знайшли своє відбиття в творчості Бояна:

а) віки бога Трояна, тобто віки язичницькі;

б) роки Ярослава Мудрого (978 — 1054), тобто роки вже християнські (точніше, перехідні від язичництва до християнства), але ще єдиної Русі;

в) походи Олега Святославича (помер 1115 р.), тобто час міжусобних війн Олега Святославича, коли Русь вже не була єдиною.

Фрагмент третій: «на землю Трояню». Д. С. Лихачов вважає, що землею Трояновою названа Руська земля 23. Однак дуже рідкі згадки про бога Трояна в давніх пам’ятках писемності свідчать про те, що він не був загальноруським богом. Як Радогост у Ретрі, Святовит в Арконі і Триглав у Щеціні, Троян належав до місцевих богів. Йому поклонялися найімовірніше, лише в Києві і прилеглих землях, через які й була протоптана стежка до статуї бога Трояна.

Отже, ми вважаємо, що земля Трояна — це Київ і Київська земля, огороджена Трояновим валом (проходив лівим берегом Росі через м. Біла Церква), а не вся Київська Русь.

Фрагмент четвертий: «на седьмомъ вЂцЂ Трояни». Д. С. Лихачов трактує «седьмой вЂкъ Трояни» як останній вік язичництва на Русі, кінець язичницьких часів 24. На відміну від переважної більшості дослідників, у тому числі й Д. С. Лихачова, ми вважаємо, що словосполучення «на седьмомъ вЂцЂ Трояни» стосується не фрази про Всеслава («На седьмомъ вЂцЂ Трояни връже Всеславъ жребій о дЂвицю себЂ любу»), а попередньої фрази («Которое бо бЂше насиліе отъ земли Половецкыи!»).

Такої зміни в членуванні тексту вимагає зміст попередньої фрази: «Бо яке було насилля від землі Половецької?!». Це риторичне питання правомірне лише щодо певного історичного періоду (до 1060 року, коли половці не нападали на Руську землю), і такою часовою конкретизацією добрих стосунків з половцями у «Слові» є наступне після риторичного питання словосполучення «на седьмомъ вЂцЂ Трояни». Отже, сьомий вік Трояновий — це час, коли не було насилля від Половецької землі (тобто час до 1060 року), а не час, коли Всеслав кинув жереб про дівицю собі любу (хоча і той, і той час в основному збігаються, оскільки Всеслав Полоцький став київським князем в 1068 р.). Друге не таке вже й важливе (в усякому разі незрівнянно менш важливе, ніж перше), щоб його датувати. Про Всеслава автор «Слова» пише лише тому, що Всеслав, на відміну від своїх внуків, ніколи не вдавався по допомогу ні до половців, ні до литовців, якими б складними не були перипетії його життя. Неважко помітити, що сьомий вік Трояновий (до 1060 року) припадає на роки Ярослава Мудрого (978 — 1054 рр., з 1019 до 1054 р. — великий князь київський), тобто на перехідний період від язичництва до християнства. Той факт, що тут ідеться про неповні сім віків, а не просто про сім віків, виключає образне вживання числівника седьмъ. Отже, «вЂчи Трояни» тривали приблизно з 400 р. (коли, очевидно, і був заснований Київ) до 1060 р. Слід зазначити, що згідно з повідомленням «Синопсиса», Київ засновано в 430 р. На той час слов’янська спільність вже розпадалася. На різних слов’янських землях слов’янський бог Сонця Дажбог міг отримувати інші назви. У Києві він отримав назву Троян, що сталося, безперечно, з тих самих причин, з яких у Щеціні (прибалтійські слов’яни) його було названо Триглавом. На більшості ж східнослов’янських земель він зберіг назву Дажбог.

Постає питання: чому ж тоді Троян не був представлений у пантеоні князя Володимира? Ми глибоко переконані, що Володимир прагнув не стільки систематизувати божества Київської Русі, скільки духовно закріпити об’єднання навколо Києва різних земель і племен. Через це в пантеоні Володимира не знайшлося місця Трояну, суто київському богу Сонця, але в ньому представлені Дажбог (бог Сонця у переважної більшості східнослов’янських земель) і Хорс (бог Сонця, на наш погляд, у Тмуторокані).

Автор «Слова» був дуже добре обізнаний з творчістю Бояна. Більше того, він вважав себе продовжувачем його справи, бо якщо Боян оспівував «вЂчи Трояни», «лЂта Ярославля», «плъци Олговы», то автор поеми ставить за мету висвітлити пізніші події — «отъ стараго Владимера до нынЂшняго Игоря», тобто з 1080 р. до 1185 р. (під Володимиром ми розуміємо Володимира Мономаха, а не Володимира Святого, на відміну від Д. С. Лихачова).

На наш погляд, усі чотири згадки про Трояна в «Слові» навіяні Бояном (деякі з них безпосередньо пов’язані з Бояном) і їх слід розглядати як результат впливу на автора «Слова» творчості Бояна. Не виключено, що й самі вирази «земля Троянова», «віки Троянові», «тропа Троянова» перейнято у Бояна, адже автор «Слова» з самого початку зазначив, що він вестиме повість «старыми словесы».

5. «Свистъ звЂринъ въ стазби»

Таємниче въ стазби в «Слові» по-різному осмислюється дослідниками. Його пов’язують із стадо (перші видавці «Слова», О. С. Шишков, М. Ф. Грамматін, Ф. Є. Корш: «свистъмь звЂрЂ въ стада съби», В. І. Стеллецький: «въ стада зби»), із стая «зграя» (Є. В. Барсов: «въ ста(и) зби», C. K. Шамбінаго — 1912: «Свистъ звЂрий въ стаи зби», M. K. Грунський), із друс. стая «лігвище» (Л. А. Булаховський: «свистъ звЂри в стаЂ зби»), із стезя (Я. О. Пожарський, Д. М. Дубенський, Ф. І. Буслаєв), із съто (Р. О. Якобсон: «въ съта съби»), що зумовило суттєві відмінності в перекладі аналізованої фрази: «ревуть звірі стадами» (перші видавці «Слова»), «хижі звірі навколо них стадами виють» (О. С. Шишков), «звірі виють по дорогах» (Я. О. Пожарський), «виють звірі стадами» (М. Ф. Грамматін), «рев звіриний по степах» (Д. М. Дубенський), «виття звірине в зграї зігнало» (Є. В. Барсов), «свист у зграї позганяв звіра» (M. K. Грунський), «а свист звіриний зібрав їх сотнями» (Р. О. Якобсон), «[свист звірів] зігнав (загнав) у лігвища» (Л. А. Булаховський), «свист звіриний (їх) у зграї збив» (В. І. Стеллецький). П. П. В’яземський у стазби схильний бачити пастьби.

Інший напрямок прочитання въ стазби — виділення в цьому словосполученні дієслова въста «постав, піднявся» і зби. При такому прочитанні великі труднощі викликає осмислення зби, яке виправляється: на абы «ніби» (О. Ф. Вельтман: «въста, абы дивъ кличеть»), на зви «завив» — від звыти «завити» (М. О. Максимович — 1859: «Зви Дивъ»), на зълъ «злий» (В. Ф. Міллер: «зълъ дивъ»), на зыкъ «зик» (А. С. Петрушевич: «въста зыкъ»), на збик «кішка», пор. п. żbik «дика кішка», ст. zbik «т. с.» (Г. А. Ільїнський: «зби(к) дивъ», де дивъ, на його думку, означає «дикий» — «звіриний рев піднявся; дика кішка кричить з вершини дерева»), на узбися «піднявся вгору» (О. О. Потебня — із зовсім іншим членуванням тексту: «нощь стонущи ему грозою птичь убуди свистъ; звЂрина въста, узбися Дивъ»), на збися «стрепенувся» («збився», «піднявся»): «свистъ звЂринъ въста, збися дивъ» (В. О. Яковлєв, В. М. Перетц, М. К. Гудзій, Д. С. Лихачов, І. П. Єрьомін, О. В. Творогов, Л. О. Дмитрієв), на зри — внесену в текст маргіналію (В. М. Щепкін, О. С. Орлов, М. О. Мещерський та О. О. Бурикін), на близъ або бліз «поблизу»: «свисть звЂринъ въста близъ» (C. K. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, Л. Є. Махновець), на зли у значенні «поряд, поруч, поблизу» (С. І. Котков). О. М. Огоновський въ стазби виправляє на въсталъ и: «свисть звЂринъ въсталъ и Дивъ кличеть връху древа» («свист звіриний настав, і Див кличе на верху дерева»).

На наш погляд, пов’язання зби з добре засвідченим друс. събити «зігнати (з місця)» є правильним. Тільки зби стосується не птахів, яких свист звіриний нібито зігнав у стада, зграї чи сотні (важко припустити, що гроза зганяє птахів у зграї чи сотні, а не розганяє 25), і не звірів, яких свист загнав у лігвища, а Дива. Дива зігнало з місця, потривожило Ігореве військо. Саме тому Див опинився «връху древа». Звичайне його місце — на землі, про що є вказівка в самому «Слові»: коли половцям перестала загрожувати небезпека, «връжеса дивь на землю». Тому в зби ми вбачаємо дієприкметник збить з m виносним, яке стерлося: «зби(т) дивъ кличеть връху древа» («зігнаний (потривожений) Див кричить на верху дерева»).

Виникає питання, чим же кон’єктура зби(т) краща від прийнятої багатьма дослідниками збися? По-перше, дієслова събитися із значенням «піднятися, забратися нагору» пам’ятки давньоруської мови не засвідчують. Таке значення засвідчують билини, його фіксує «Словар української мови» за ред. Б.Грінченка (укр. діал. збúтися «піднятися вгору»). До того ж згадане дієслово і в билинах, і в пам’ятках давньоруської мови (тут воно виступає з іншими значеннями), як правило, вживається в поєднанні з наступним прийменником (на, изъ, съ) 26.

По-друге, фразу «свистъ звЂринъ въста» ми сприймаємо в тісному зв’язку з наступною («дивъ кличеть връху древа») і вважаємо, що «свисть звЂринъ» належить не байбакам і ховрашкам, як думають деякі дослідники (І. О. Новиков, М. В. Шарлемань, Д. С. Лихачов), а Диву (так думають М. О. Максимович — 1859, М. О. Мещерський, Л. Є. Махновець). Саме цим свистом звіриним Див кричить на верху дерева, попереджуючи половців про небезпеку. А якщо це так, то між фразами «свистъ звЂринъ въста» і «дивъ кличетъ връху древа» не повинно бути вказівки на якусь іншу дію (типу «збися дивъ»), що розривало б ці дві фрази, з яких друга пояснює, розкриває зміст попередньої. Між названими двома фразами може стояти прикметник чи дієприкметник (як означення до Дива) або прислівник (як обставина місця після дієслова-присудка). При всій привабливості запропонованого В. Ф. Ржигою прочитання зби як бліз його слід відхилити, оскільки між зби і бліз все-таки дуже мало спільного. Як зазначає С. І. Котков, у списку «Житія Антонія Сийського», де В. Ф. Ржига виявив написання, що нагадує стазби, а насправді є ста бліз, поєднання літер л та і «навряд чи має вигляд и» 27, а «надрядкове з надто зсунуто вправо і навряд чи дозволено вносити його в рядок між літерами а і б» 28. У той же час дієприкметник зби(т) на місці зби цілком прийнятний як із семантичного боку, так і з палеографічного, і має явні переваги перед формою аориста збися.

Отже, текст двох аналізованих фраз пропонується такий: «свистъ звЂринъ въста: зби(т) дивъ кличетъ връху древа» («свист звіриний піднявся: зігнаний (потривожений) Див кричить на верху дерева».

6. «Влъци грозу въсрожлтъ по яругамъ»

У цій фразі «Слова» загадковим є слово въсрожатъ. Воно відсутнє в інших давньоруських пам’ятках, і значення його невідоме. У зв’язку з цим дослідники по-різному перекладають фразу «влъци грозу въсрожатъ по яругамъ»: «вовки по яругах виттям своїм страх наводять» (перші видавці «Слова»), «вовки множать страх по яругах» (Я. О. Пожарський), «вовки жах породжують виттям по яругах» (М. Ф. Грамматін), «і вовки грозу віщують по яругах» (М. О. Максимович), «вовки грозу накликають по яругах» (Д. М. Дубенський, І. П. Єрьомін, Л. О. Дмитрієв), «вовки в ущелинах грозу накликають» (О. Ф. Вельтман), «вовки по яругах віщують грозу» (Я.Малашев), «вовки грозу відчувають по яругах» (Д. І. Прозоровський), «вовки грозу (бурю) піднімають по яругах» (О. О. Гонсіоровський), «по яругах вовки навивають жах» (Є. В. Барсов), «вовки грізно виють по яругах» (В. О. Яковлєв), «вовки підіймають грозу по яругах» (В. М. Перетц), «волки по оврагам / накликают грозу» (І. О. Новиков), «вовки грозу віщують по ярах» (M. K. Грунський), «вовки грозу викликають виттям по яругах» (С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, В. І. Стеллецький), «вовки по яругах (виттям) викликають жах» (О. С. Орлов), «вовки страх наводять по яругах» (М. К. Гудзій, Л. Є. Махновець), «грозу викликають виттям вовки по яругах» (Р. О. Якобсон), «уж волки побоища ждут по яругам» (О. К. Югов), «вовки бідою грозять по яругах» (О В. Творогов), «Вовки страх наганяють по яругах» (М. О. Мещерський). О. М. Огоновський въсрожатъ вважає деномінативним утворенням від прикметника срогъ, пор. стсл. срагъ «страшний, жахливий». Л А. Булаховський схильний виводити це загадкове слово від въссрожити, яке, можливо споріднене з п. srogi «суворий, жорстокий; страшний, жахливий», srożyć się «шаленіти, скаженіти». Ряд дослідників (Є. В. Барсов, В. О. Яковлєв, В. І. Стеллецький та ін.) въсрожатъ пов’язує з рогъ «ріг (труба)» і розглядає його як префіксальне утворення від незасвідченого рожити «трубити в ріг», стосовно вовків — «вити».

Цілий ряд дослідників вносить свої поправки до въсрожатъ: въсърожать (М. Ф. Грамматін), вьсрожать (М. О. Максимович, М. С. Тихонравов, О. М. Огоновський, В. М. Перетц, Л. А. Булаховський, О. В. Творогов, Л. О. Дмитрієв), върожатъ «ворожать, передвіщають» (І. М. Снєгірьов), въгрожать — від въгрозити «наганяти грозу», тобто «погрожувати» (В. Ф. Міллер), въсрашаютъ або въсорошаютъ — від друс. въсрашати «скуйовджувати (рос. взъерошивать), піднімати дибом волосся» (О. О. Потебня: «вовки піднімають страх (грозу) по ярах», тобто виттям викликають жах), ворожать — від друс. ворожити «передвіщати» (Ф. Є. Корш), въсрошатъ, въсрашатъ або въсорошаютъ — «скуйовджують (рос. взъерошивают), збуджують» (Д. С. Лихачов: «вовки [виттям своїм] грозу піднімають по яругах»).

В аналізованій фразі труднощі викликає осмислення не тільки слова въсрожатъ, але й грозу, яке дослідники перекладають: «гроза (атмосферне явище)» (О. О. Гонсіоровський, Д. С. Лихачов, В. І. Стеллецький, Л. О. Дмитрієв), «жах, страх» (перші видавці «Слова», Я. О. Пожарський, М. Ф. Грамматін, О. М. Огоновський, В. Ф. Міллер, О. О. Потебня, Є. В. Барсов, О. С. Орлов, Л. А. Булаховський, М. К. Гудзій, М. О. Мещерський, Е. Я. Гребньова, Л. Є. Махновець), «погроза» (В. О. Яковлєв), «побоїще» (О. К. Югов), «біда» (О. В. Творогов). Ми вважаємо, що в аналізованій фразі слово гроза має метафоричне значення «битва». На таке значення вказує інша фраза із «Слова» — «быти грому великому, итти дождю стрілами…», де майбутня битва порівнюється з грозою, що насувається.

У загадковому въсрожатъ ми вбачаємо въс(т)ражатъ від въстражити «устерегти, углядіти вчасно», утвореного за допомогою префікса въ 29 від стражити «сторожити, стерегти» (укр. сторожити «уважно стежити, стерегти», рос. сторожúть «т. с.»), пор. укр. устерегтú, рос. устерéчь «устерегти, углядіти вчасно» (напр., устеречь подход неприятеля), діал. усторожúть «устерегти, підстерегти, углядіти», друс. устеречи «підстерегти».

Дієслово устерéчь у наведеному прикладі (устеречь подход неприятеля), взятому із словника живої великоруської мови В. І. Даля, вжито, на наш погляд, у тому самому контексті, що й вьсрожать у «Слові». Реконструйовану фразу «влъци грозу въс(т)ражатъ по яругамъ» ми схильні перекласти так: «вовки битву підстерігають по яругах». Вовки в яругах бояться проґавити битву, вони хочуть углядіти її вчасно, щоб потім взяти участь у кривавому банкеті (пор. фразу в «Слові» «звЂри кровь полизаша»).

Що ж до зробленої нами кон’єктури в слові въсрожатъ (виправлено на въс(т)ражатъ), то її дуже легко обгрунтувати палеографічно: перше т у въс(т)ражатъ було виносним і стерлося, а літери а і о в рукопису «Слова» мали схожі написання 30.

Фраза «влъци грозу въс(т)ражатъ по яругамъ» перебуває в тісному семантичному зв’язку з попередньою фразою — «уже бо бЂды его пасетъ птиць подобію», а тому для перевірки правильності осмислення аналізованої фрази необхідно розглянути й попередню, тим більше що в її прочитанні теж немає одностайності серед дослідників. У фразу «уже бо бЂды его пасетъ птиць подобію» дослідники внесли цілий ряд поправок: до слова бЂды — бЂда (О. О. Потебня, В. О. Яковлєв); до слова пасетъ — пасеть (О. М. Огоновський, В. Ф. Міллер, О. О. Потебня, В. М. Перетц), пасуть (М. Ф. Грамматін, М. О. Максимович), пасутъ (П. В. Владимиров); до слова птиц — птич (О. М. Огоновський, Л. А. Булаховський, М. О. Мещерський та О. О. Бурикін), Птичь (Б. О. Рибаков), птичи (О. О. Потебня), птиця (М. О. Максимович — 1859), птицы (П. В. Владимиров); до слова подобію — по лозію або по лозию (М. О. Максимович — 1859, О. М. Огоновський, А. С. Петрушевич), по дубію або по дубию (В. Ф. Міллер, О. О. Потебня, Є. В. Барсов, Ф. Є. Корш, В. М. Перетц, О. С. Орлов, М. К. Грунський, Л. А. Булаховський, М. К. Гудзій, Б. О. Рибаков, В. І. Стеллецький, В. П. Адріанова-Перетц, О. В. Творогов, М. О. Мещерський та О. О. Бурикін, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв), под облакы або подъ облакы (В. О. Яковлєв, П. В. Владимиров, Д. В. Айналов), подоб[олоч]ию (Р. О. Якобсон). Відповідно до зроблених поправок усю фразу дослідники перекладають: «уже птахи біду йому передрікають» (перші видавці «Слова»), «уже птахи біду його стережуть» (Я. О. Пожарський), «уже біди його пасуть птахів» (М. Ф. Грамматін), «уже біди його ждуть птахи» (М. О. Максимович), «уже птахи жадають його погибелі» (Д. М. Дубенський), «Уже птахи ждуть його погибелі» (Я.Малашев), «Уже птах по дуб’ю його бід пильнує» (Є. В. Барсов), «а вже біди його доглядають птахи в лозах» (О. М. Огоновський), «А тим часом птахи очікують його біди» (Д. І. Прозоровський), «а біда вже скликає птахів під хмарами» (В. О. Яковлєв), «птахи по деревах вистерігають його нещастя (його лиха)» (В. М. Перетц), «Уже Біда його жене птахів по дубах» (С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига), «Уже беды его по дубовью / птицы пасут» (І. О. Новиков), «Уже ж бо біди його стереже птах по дубах» (О. С. Орлов), «уже лихо його стережуть птахи по деревах» (M. K. Грунський), «Адже вже нещастя його [тобто поразки Ігоря] підстерігають [хижі] птахи по дубах [чекають здобичі на полі бою]» (Д. С. Лихачов), «І вже перед його бідою ховаються птахи по дібровах» (Л. А. Булаховський), «Уже на дубах Птич готує призначені йому (Ігорю) нещастя» (Б. О. Рибаков; Птич — образ, близький до Солов’я-розбійника на дев’яти дубах), «Уже біду його підстерігають птахи по дубах» (M. K. Гудзій), «Уже біду його стережуть птахи по дубах» (І. П. Єрьомін), «І вже перед його бідою птахи ховаються під хмари» (Р. О. Якобсон), «Та вже біду його підстерігають птахи по дібровах» (В. І. Стеллецький), «Уж птица беды его / алчет, как водится» (О. К. Югов), «Уже загибелі його чекають птахи по дібровах» (О. В. Творогов), «Уже від біди його застерігають птахи по дубах» (М. О. Мещерський), «Уже-бо біди його птахи ждуть по дуб’ю» (Л. Є. Махновець), «Уже ж біду його стережуть птахи по дібровах» (Л. О. Дмитрієв).

Ми повністю погоджуємося із заміною птиць на птичь і подобію на по дубію (заміна пасетъ на пасеть, як і въсрожатъ на въсрожать, не є обов’язковою). Як зазначає Л. А. Булаховський, у збірному іменнику птичь заміна ч на ц зумовлена впливом слова птица 31. В аналізованій фразі саме птичь виступає підметом, а не бЂды. Смисл фрази правильно зрозуміли Я. О. Пожарський, Я.Малашев, Є. В. Барсов, О. М. Огоновський, В. Ф. Міллер, В. М. Перетц, І. О. Новиков, О. С. Орлов, М. К. Грунський, Д. С. Лихачов, М. К. Гудзій, І. П. Єрьомін, В. 1. Стеллецький, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв. Наш переклад мало чим відрізняється від їхнього: «уже ж бо біду його підстерігають (стережуть) птахи по дубах». Хижі птахи на дубах стежать за пересуванням Ігоревого війська («Игорь къ Дону вои ведетъ»), вони чекають його нещастя, його загибелі, щоб мати велику поживу. Чекають битви і вовки в яругах. У цих двох фразах («уже бо бЂды его пасеть птичь по дубію, влъци грозу въс(т)ражатъ по яругамъ») — повний паралелізм, що свідчить на користь правильності їх осмислення, зокрема правильності прочитання загадкового въсрожатъ як въс(т)ражатъ, синонімічного до пасетъ.

7. «Заря свѣтъ запала»

У цій фразі із «Слова» багато суперечок викликало слово запала. Частина дослідників (в основному це дослідники XIX століття) розглядає його як форму минулого часу від дієслова запасти з різними значеннями: «погаснути» (перші видавці «Слова», Є. В. Барсов); «не з’являтися» (Я. О. Пожарський); «пропасти», пор. у російській народній пісні запала дорога «пропала дорога» (М. Ф. Грамматін, Д. М. Дубенський, Ф. І. Буслаєв, О. М. Огоновський); «запізнитися» (M. K. Грунський), «зайти (про небесні світила)», пор. у російських говорах солнце западает «сонце заходить» (О. О. Нікольський). При цьому фраза «заря свЂтъ запала» перекладається: «світло зорі погасає» (перші видавці «Слова»), «зоря сховалася, погасла» (Є. В. Барсов), «світлом зоря не з’являється» (Я. О. Пожарський), «світла зоря пропала» (М. Ф. Грамматін, О. М. Огоновський), «зоря із світлом пропала» (Д. М. Дубенський), «зоря-світ запізнилась!» (M. K. Грунський), «зоря (Венера?) зайшла» (О. О. Нікольський). Деякі дослідники пропонують запала замінити на запяла від дієслова запяти «зупинити, затримати» (Д. М. Дубенський, В. Ф. Міллер), перекладаючи всю фразу: «зоря затримала світанок» (В. Ф. Міллер). О. О. Потебня замість запала читає заповЂдала — «зоря світло провістила». Починаючи з О. О. Партацького і О. О. Гонсіоровського, дослідники, як правило, вважають, що запала є аористом від запалати (В. О. Яковлєв, А. В. Лонгінов, О. І. Соболевський, В. М. Перетц, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, М. М. Зарубін, О. С. Орлов, М. К. Гудзій, І. П. Єрьомін, Р. О. Якобсон, В. І. Стеллецький, О. К. Югов, О. В. Творогов, М. О. Мещерський, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв) і фразу «заря свЂтъ запала» перекладають: «зорі небом засвітили» (О. О. Партицький), «зоря зайнялась, запалала» (О. О. Гонсіоровський), «зайнялася світла зоря» (В. О. Яковлєв), «зорі світло запалало» (А. В. Лонгінов), «зоря зайнялась» (В. М. Перетц), «Зоря світло запалила» (C. K. Шамбінаго та В. Ф. Ржига), «зоря запалила світло» (О. С. Орлов), «Зоря-світ запалала» (М. К. Гудзій), «Та ось зоря світло запалила» (І. П. Єрьомін, Л. О. Дмитрієв), «Зоря світло запалила» (В. І. Стеллецький, О. В. Творогов, М. О. Мещерський), «світанок зазорів» («Рассвет забрезжил» — Р. О. Якобсон), «Заря отпылала» (О. К. Югов), «зоря-світ запалала» (Л. Є. Махновець). На думку С. І. Коткова, запала не має ніякого стосунку ні до дієслова запалати, ні до дієслова западати. Вчений пов’язує це слово з п. zapadła «застала» від дієслова zapaść із значенням «застати» і всю фразу перекладає «зоря світло застала» (напередодні битви з половцями тривалість ночі наближалася до мінімальної).

Правильне прочитання аналізованої фрази неможливе у відриві від попередньої і наступної фраз: «Длъго ночь мркнетъ, заря свЂтъ запала, мъгла поля покрыла». «У наведених фразах, крім загадкового запала, викликає труднощі переклад слів мркнетъ і мъгла. Дослідники сперечаються, про яку зорю тут ідеться. Одні з них вважають, що йдеться про вечірню зорю, про її згасання (перші видавці «Слова», О. С. Шишков, М. Ф. Грамматін, Ф. І. Буслаєв, О. М. Огоновський, Є. В. Барсов, М. М. Зарубін, Д. С. Лихачов, О. К. Югов), інші — про ранкову, про її непояву в належний час або про пов’язані з нею світлові зміни в природі (Я. О. Пожарський, М. О. Максимович, Д. М. Дубенський, В. Ф. Міллер, О. О. Потебня, О. О. Партицький, О. О. Гонсіоровський, В. О. Яковлєв, А. В. Лонгінов, О. І. Соболевський, В. М. Перетц, М. К. Грунський, С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, О. С. Орлов, М. К. Гудзій, І. П. Єрьомін, Р. О. Якобсон, С. І. Котков, В. І. Стеллецький, О. В. Творогов, М. О. Мещерський, Л. Є. Махновець, Л. О. Дмитрієв). На думку Д. С. Лихачова, у цьому випадку описується не якийсь певний час ранку чи вечора, а перебіг ночі — від вечірньої зорі до ранкового гомону галок, а тому він перекладає мрькнетъ як «смеркається, сутеніє», запала — «загубила», рос. «уронила» («[Вечірня] зоря світло загубила»), мъгла — «імла» 32. Д. С. Лихачов, як і переважна більшість дослідників, вважає, що у фразі «заря свЂтъ запала» свЂтъ стоїть у знахідному відмінку. Проте, на наш погляд мають рацію ті дослідники, які вказують на синонімічність слів заря і свЂтъ, вжитих подібно до путь-дорога, рід-плем’я тощо (М. О. Максимович, Ф. І. Буслаєв, В. О. Яковлєв, В. М. Перетц). З цього приводу В. І. Стеллецький пише: «Дуже сумнівним є припущення про наявність тут тавтологічного виразу «заря-свЂтъ», оскільки подібної лексичної моделі в «Слові» немає, а отже, для реконструкції її немає ніякої підстави, опори в його стилістичній системі» 33. Проте зовсім не обов’язково, щоб подібна лексична модель була в «Слові», досить сказати, що аналогічний тавтологічний вираз є в українській мові, пор. укр. діал. світ-зоря́ «світанок» 34. Значення «світанок» цього виразу розвинулося в українській мові із значення «ранкова зоря», пор. укр. діал. зóря́ сьвітовá «ранкова зоря, світанок» 35. Заря-свЂтъ «Слова» повністю відповідає укр. світ-зоря з первісним значенням «ранкова зоря». Отже, у «Слові» йдеться, безперечно, про ранкову зорю.

На наш погляд, запала у фразі «заря свЂтъ запала» є не аористом від запалати, як вважає більшість дослідників, а формою минулого часу жіночого роду від дієслова запасти із значенням «сховатися» (саме із значенням «сховатися», а не «погаснути», «пропасти», «зайти», які є вторинними), пор. укр. запáсти «зайти (про небесні світила)», рос. ст. запáсть «т.с.», діал. «сховатися», бр. діал. запáсць «зайти (про сонце)», друс. запасти «сховатися в засаді», п. zapaść «зайти, сховатися за горизонтом», ч. ст. zapasti «зайти, сісти (про сонце)», серб. зáпасти «зайти (про небесні світила)». Таким чином, всю фразу «заря свЂтъ запала» слід перекласти «ранкова зоря сховалася». Ранкова зоря сховалася тому, що був туман: «мъгла поля покрыла» (друс. мьгла «туман»). І саме тому, що ранкова зоря сховалася в тумані і не проглядає, ніч триває довго — «длъго ночь мркнеть» (друс. мьркнути «меркнути, темніти») 36. У тексті після фрази «длъго ночь мрькнеть» слід поставити двокрапку.

Переклад усіх трьох фраз пропонується такий: «Довго ніч темніє: ранкова зоря сховалася, туман поля покрив». Ніч напередодні битви сама по собі була короткою, але туман заступив ранкову зорю, і через це нічний морок тривав довго.

8. «ту ся саблямъ потручяти о шеломы Половецкыя»

У цій фразі не зовсім ясним є слово потручяти, яке відсутнє в інших давньоруських пам’ятках. І. І. Срезневський, спираючись на наведену фразу із «Слова», встановлює для друс. потручатися значення «стукати, бити» 37. В. І. Даль у своєму словнику живої великоруської мови наводить цю ж саму фразу із «Слова» і подає для потручати значення «притупитися, попсуватися, перевестися від роботи, тертя» 38. В. Л. Виноградова схильна вважати, що потручатися в аналізованій фразі має значення «ударятися?» 39.

Дослідники «Слова» лексему потручяти найчастіше перекладають як «притупитися», «пощербитися», пор.: «тут-то шаблям притупитися об шоломи половецькі» (перші видавці «Слова»), «тут шаблям потріскатися об шоломи половецькі» (Я. О. Пожарський), «тут шаблям погриміти об шоломи половецькі» (М. Ф. Грамматін), «тут-то шаблям поколотися об шоломи половецькі» (М. О. Максимович), «там шаблям притупитися об шоломи половецькі» (Д. М. Дубенський), «і шаблям розлетітися об половецькі шоломи!» (О. Ф. Вельтман), «там-то шаблям потріскатися об половецькі шоломи» (Я.Малашев), «тут шаблям потручатися (ударятися. — В. С.) о шоломи половецькі» (О. М. Огоновський), «притупитися там шаблям об шоломи половецькі» (Д. І. Прозоровський), «і не одна тут шабля вищербиться, б’ючи об погані лоби половців» (О. О. Партацький), «тут шаблям потупитися об шоломи половецькі» (В. О. Яковлєв), «тут шаблям покришитися об шоломи половецькі» (А. В. Лонгінов), «тут шаблям ударятися…» (В. М. Перетц), «отут шаблям вищерблятися об шоломи половецькі» (M. K. Грунський), «тут шаблям пощербитися об шоломи половецькі» (С. К. Шамбінаго та В. Ф. Ржига, М. К. Гудзій, Р. О. Якобсон, В. І. Стеллецький, М. О. Мещерський), «и саблям / потупитися тут / о шеломы о половецкие» (І. О. Новиков), «тут шаблям побитися об шоломи половецькі» (О. С. Орлов, Д. С. Лихачов), «тут шаблям постукати об шоломи половецькі» (І. П. Єрьомін), «тут-то саблям позвяцати / о шеломы половецкие» (О. К. Югов), «тут шаблям затупитися об шоломи половецькі» (О. В. Творогов), «отут шаблям пощербитись об шоломи половецькії» (Л. Є. Махновець), «тут шаблям притупитися об шоломи половецькі» (Л. О. Дмитрієв).

Для правильного перекладу аналізованої фрази необхідно вияснити точне значення друс. потручяти, префіксального утворення від тручяти. Дієслово тручяти не засвідчене в пам’ятках давньоруської мови, але воно існує в багатьох слов’янських мовах (в українській мові — навіть з префіксом по-): укр. тручáти, трýтити «штовхати, штовхнути», тручáтися «штовхатися», потрýчувати, потрýчити «штовхати, штовхнути; підштовхувати, підштовхнути», потручáти «поштовхати» 40, потручáти (потрýчувати), потрутúти «поштовхати, поштовхнути» 41, рос. діал. трутúть «тиснути», п. trącać, trącić «штовхати, штовхнути; ударяти, ударити», trącać się, trącić się «штовхатися, штовхнутися; ударятися, ударитися», ч. ст. troutiti «штовхнути», серб. mpÿћamu, mpÿћumu «кидати, кинути».

Наведені свідчення слов’янських мов дозволяють реконструювати псл. *troнčati «штовхати, ударяти», яке, безперечно, споріднене з лит. treñkti «ударити з гуркотом». Спираючись на значення литовського дієслова-відповідника, можна уточнити семантику псл. *troнčati — «штовхати, ударяти з шумом (гуркотом, дзвоном тощо)», пор. польський фразеологізм trącać się z kim kieliszkami «цокатися з ким чарками» (до речі, О. О. Гонсіоровський схильний припустити, що в аналізованій фразі автор «Слова» удари шабель об шоломи уподібнює стуку, цоканню бокалів). Ми вважаємо, що це давнє значення зберігає давньоруське префіксальне утворення потручяти. Оскільки в аналізованій фразі йдеться про шаблі, які при сильних ударах об шоломи гримлять (пор. у «Слові»: «гремлеши о шеломы мечи харалужными», «гримлють сабли о шеломы»), то дієслово потручяти, на наш погляд, найкраще перекласти «погриміти»: «тут шаблям погриміти об шоломи половецькі» (так перекладає М. Ф. Грамматін).

Орел В. Э. «Слово о полку Игореве» и его этимологическое изучение // «Слово о полку Игореве»: Комплексные исслед. — М., 1988. — С. 126.

Етимологічний словник української мови / За ред. О. С.Мельничука: В 7-ми т. — К., 1982 — 2003. — Т. 1-4.

Скляренко В. Г. Праслов’янська акцентологія. — К., 1998.

Шарлемань Н. В. Заметка к тексту «РастЂкашется мыслію по древу» в «Слове о полку Игореве» // Тр. Отд. древнерус. лит. — М.; Л., 1958. — Т. 14. — С. 41.

Веселовский А. Новый взгляд на Слово о полку Игореве // Журн. М-ва нар. просвещения. — СПб., 1877. — Ч. 192. Август. — С. 278.

Халанский М. Южнославянские сказания о кралевиче Марке в связи c произведениями русского былевого эпоса. — Варшава, 1894. — Ч. 2. — С. 216.

Ржига В. Ф. «Мысленное древо» в Слове о полку Игореве // Сборник статей к 40-летию ученой деятельности акад. А. С. Орлова. — Л., 1934. — С. 109; Стеллецкий В. И. Примечания к древнерусскому тексту «Слова о полку Игореве» // Слово о полку Игореве: Древнерус. текст и пер. — М., 1965. — С. 123.

Каждан А. П. Книга й писатель в Византии. — М., 1973. — С. 7.

Котов М. Знайдено «найстарішу» давньоруську книгу // День. — 2000. — 26 лип. (№132). — С. 6.

Виноградова В. Л. К лексико-семантическим параллелям «Слова о полку Игореве» // «Слово о полку Игореве»: Комплексные исслед. — М., 1988. — С. 143.

Тиунов И. Д. Несколько замечаний к «Слову о полку Игореве» // Слово о полку Игореве: Сб. исслед. и статей. — М.; Л., 1950. — С. 196.

13 Архангельские былины и исторические песни, собранные А. Д. Григорьевым в 1899-1901 гг. — СПб., 1910. — Т. 3. — С. 556.

14 Вяземский П. Л. Замечания на Слово о плъку ИгоревЂ. — СПб., 1875. — С. 92.

15 Історія української мови: Синтаксис. — К., 1983. — С. 114.

16 Слово о полку Игореве / Ред., пер. и объясн. прив.-доц. С. К. Шамбинаго. — М., 1912. — С. 50.

17 Державин Н. С. «Троян» в «Слове о полку Игореве» // Сборник статей и исследований в области славянской филологии. — М.; Л., 1941. — С. 7 — 60; Болдур А. Троян «Слова о полку Игореве» // Тр. Отд. древнерус. лит. — М.; Л., 1958. — Т. 15. — С. 7 — 35; Соколова Л. В. Троян в «Слове о полку Игореве» (Обзор существующих точек зрения) // Тр. Отд. древнерус. лит. — Л., 1990. — Т. 44. — С. 325-362.

18 Памятники старинной русской литературы. — СПб., 1862. — Вып. 3. — С. 119.

19 Летописи русской литературы и древности. — М., 1861. — Т. 3. Кн. 5. Отд. 2. — С. 5.

20 Лихачев Д. С. Комментарий исторический и географический // Слово о полку Игореве. — М.; Л., 1950. — С. 386 (сер. «Лит. памятники»).

21 Лихачев Д. С. Объяснительный перевод «Слова о полку Игореве» // Слово о полку Игореве. 800 лет. — М., 1986. — С. 29.

22 Лихачев Д. С. Комментарий исторический и географический. — С. 385.

23 Лихачев Д. С. Комментарий исторический и географический. — С. 386.

24 Там же.

25 Булаховський Л. А. Вибрані праці: В 5-ти т. — К., 1978. — Т. 3. — С. 483.

26 Энциклопедия «Слова о полку Игореве»: В 5-ти т. — СПб., 1995. — Т. 5. — С. 49.

27 Котков С. И. Слово о полку Игореве (Заметки к тексту). — М., 1958. — С. 11.

28 Там же.

29 Цей префікс виник на місці префікса у- внаслідок злиття на давньоруському ґрунті двох старих префіксів оу- і въ- в один з двома фонетичними варіантами (у-/въ-) і з двома функціями (див.: Історія української мови: Морфологія. — К., 1978. — С. 250; Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов’янських мов / За ред. О. С. Мельничука. — К., 1966. — С. 246 — 247.

30 Козловский И. И. Палеографические особенности погибшей рукописи Слова о полку Игореве // Древности: Тр. Императ. моск. археол. о-ва. — М., 1890. — Т. 13. Вып. 2. — С. 7-8.

31 Булаховський Л. А. Зазнач. праця. — С. 520 — 521.

32 Лихачев Д. С. Комментарий исторический и географический. — С. 399 — 400.

33 Стеллецкий В. И. Зазнач. праця. — С. 134.

34 Словарь української мови / За ред. Б.Грінченка: В 4-х т. — К., 1909. — Т. 4. — С. 108.

35 Желеховський Є., Недільський С. Малорусько-німецький словар: В 2-х т. — Львів, 1886. — Т. 1. — С. 313 — 314.

36 Цей вираз О. О. Потебня перекладає «довго ніч перебуває у стані мороку» і зазначає при цьому, що ніч «не тільки здається довгою, але дійсно є довгою не за порою року» (Потебня А. А. I. Слово о полку Игореве: Текст и примеч. c доп. из черновых рукописей «О Задонщине». II. Объяснение малорусской песни XVI века. — 2-е изд. — Харьков, 1914. — С. 33).

37 Срезневский И. И. Материалы для словаря древнерусского языка по письменным памятникам: В 3-х т. — СПб., 1895. — Т. 2. — Стб. 1296.

38 Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. — СПб.; М., 1882. — Т. 3. — С. 359.

39 Словарь-справочник «Слова о полку Игореве» / Сост. В. Л. Виноградова. — Л., 1973. — Вып. 4. — С. 173.

40 Словарь української мови / За ред. Б.Грінченка. — К., 1909. — Т. 3. — С. 382.

41 Желеховський Є., Недільський С. Зазнач. праця. — Львів, 1886. — Т. 2. — С. 724.