Початок XIV століття. Українські землі, спустошені монголо-татарами, починають відроджуватися до життя, але на рівні лише самоуправних громад. Князі правлять лише в Галицько-Волинських землях. А в центральних регіонах колись могутньої Київської Русі народ не йме віри окремим представникам шляхти, що вижили після нападу Орди. Їх звинувачують у тому, що князівські міжусобні війни призвели до поразки від монголо-татар, і фактичної втрати державності. І в цей час на півночі з’являється нова могутня сила – як писали літописці, «литва вийшла зі своїх боліт, чого раніше ніколи не робила».