Дисертація присвячена розв’язанню проблеми комплексної палеографічно-орфографічної атрибуції української рукописної книги як напряму дослідження середньовічної кириличної рукописної книги в контексті історії, теорії та практики книгознавства. Розроблення методологічних питань палеографічно-орфографічного напряму здійснено на засадах поєднання та розвитку атрибуційних методик таких спеціальних історичних дисциплін як палеографія, кодикологія і кодикографія. Окреслений підхід застосовується вперше і сприяє розв’язанню багатьох складних питань атрибуції рукописних книг, зокрема встановленню українського походження кодексів. Він дозволяє впровадити нові методи дослідження рукописних книг, встановити й суттєво розширити джерельну основу досліджень української писемності й культури, розвиває засади наукового опису рукописної книги уставного та півуставного письма.
Об’єктом дослідження обрано комплекс датованих рукописних кодексів найважливішого для історії і традиції української писемності й духовної культури періоду кінця ХІІІ – початку ХVІІ ст., написані на пергамені та папері церковнослов’янською мовою української редакції і староукраїнською книжною мовою, які зберігаються у книгосховищах України та інших країн. Орфограми цих кодексів із палеографічно-орфографічними атрибуційними ознаками стали предметом вивчення
